ГОЛОДОМОР 1932-1933 РОКІВ

Згідно розпорядження голови Чаплинської районної державної адміністрації від 17 березня 2008 року № 124 «Про склад науково-пошукової групи з підготовки видання Національної книги пам’яті жертв Голодомору 1932-1933 років» в районі було організовано дослідницько-пошукову роботу з опитування свідків Голодомору 1932-1933 років. Активну участь у пошуковій роботі взяли вчителі та учні шкіл району.

Ось декілька свідчення очевидців Голодомору 1932-1933 років жителів Чаплинського району.

1. Свідчення Кліщевської Ф.П. с.Григорівка (25.09.1925 р.н.)

«Я пережила дві голодовки: в 1932-1933 роках та 1947 році. Сім’я , на той час, складалася з 5 чоловік. Харчів в домі майже ну було. Батько у 1930 році вступив до колгоспу. Після революції, коли дали землю селянам, купив корову, конячку і всякий сільськогосподарський реманент. В 1930 році все було здано в колгосп. На трудодень давали по 100 г зерна, гроші не давали. А восени міліція та представники влади вигрібали в кожному домі все до зернини. Голод був штучним. Весною 1933 року не було хліба, не було чим засівати землі. Люди їли, що тільки могли: калачики, траву молочай, цвіт акації, водою виливали сусликів, м’ясо яких їли, а шкурки з них продавали чи міняли на харчі (шкури дорого цінились). Деякі сім’ї умудрялися дещо приховати: чи зерно, чи городину якусь. Тільки треба було добре ховати, бо скрізь шукали активісти, в усі кутки заглядали Все забирали. Чоловік п’ять, було і більше. Наші ж односельці. Ховали продукти в ямах,погребах. Десь в безлюдних місцях копали ями, під печами. Колгоспні комори охороняли сторожа. А поля об’їжджали об’їждчики. Злі та жорстокі були люди! Кожен слідкував за тим, щоб не впала даремно ні одна крихта хліба. На той час дорослі й діти знали ціну хліба.»

2. Свідчення Денисенко О.Г. смт Асканія-Нова (1926 р.н.)

«…Їсти було нічого, поки були то їли: кабаки, буряки. А пізніше люди їли бур’яни та листя з дерев, собак та котів, пухли від голоду. А за приховування зерна могли посадити у тюрму. Наша знайома зрізала 15 колосків і отримала 5 років позбавлення волі. У 1933 році помер батько. Невдовзі після цього прийшла наша сусідка і запропонувала матері поїхати жити на Кубань. Мати погодилася і ми поїхали. В порівнянні з життям на Україні, на Кубані було краще з їжею. Було більше шансів вижити в цей страшний 1933 рік.»

3. Шарко М.Ф. смт смт Асканія-Нова (1926 р.н.)

«…Згадую, яке було спустошене село після «розкуркулення. Багато домівок були покинуті, і на їхніх подвір’ях повиростали величезні бур’яни. Помирало від голоду багато людей, яких ніхто не ховав і вони залишалися лежати у тих бур’янах. Намагалася вижити не одна родина у 33 році, у когось це вийшло, а хтось так і залишався лежати серед неба.»

Поширити через...
Share on Facebook
Facebook
Tweet about this on Twitter
Twitter
Share on LinkedIn
Linkedin
Email this to someone
email
Print this page
Print

Інші статті

Leave a Comment