Згідно розпорядження голови Чаплинської районної державної адміністрації від 17 березня 2008 року № 124 «Про склад науково-пошукової групи з підготовки видання Національної книги пам’яті жертв Голодомору 1932-1933 років» в районі було організовано дослідницько-пошукову роботу з опитування свідків Голодомору 1932-1933 років. Активну участь у пошуковій роботі взяли вчителі та учні шкіл району.
Ось декілька свідчення очевидців Голодомору 1932-1933 років жителів Чаплинського району.
1. Свідчення Кліщевської Ф.П. с.Григорівка (25.09.1925 р.н.)
«Я пережила дві голодовки: в 1932-1933 роках та 1947 році. Сім’я , на той час, складалася з 5 чоловік. Харчів в домі майже ну було. Батько у 1930 році вступив до колгоспу. Після революції, коли дали землю селянам, купив корову, конячку і всякий сільськогосподарський реманент. В 1930 році все було здано в колгосп. На трудодень давали по 100 г зерна, гроші не давали. А восени міліція та представники влади вигрібали в кожному домі все до зернини. Голод був штучним. Весною 1933 року не було хліба, не було чим засівати землі. Люди їли, що тільки могли: калачики, траву молочай, цвіт акації, водою виливали сусликів, м’ясо яких їли, а шкурки з них продавали чи міняли на харчі (шкури дорого цінились). Деякі сім’ї умудрялися дещо приховати: чи зерно, чи городину якусь. Тільки треба було добре ховати, бо скрізь шукали активісти, в усі кутки заглядали Все забирали. Чоловік п’ять, було і більше. Наші ж односельці. Ховали продукти в ямах,погребах. Десь в безлюдних місцях копали ями, під печами. Колгоспні комори охороняли сторожа. А поля об’їжджали об’їждчики. Злі та жорстокі були люди! Кожен слідкував за тим, щоб не впала даремно ні одна крихта хліба. На той час дорослі й діти знали ціну хліба.»
2. Свідчення Денисенко О.Г. смт Асканія-Нова (1926 р.н.)
«…Їсти було нічого, поки були то їли: кабаки, буряки. А пізніше люди їли бур’яни та листя з дерев, собак та котів, пухли від голоду. А за приховування зерна могли посадити у тюрму. Наша знайома зрізала 15 колосків і отримала 5 років позбавлення волі. У 1933 році помер батько. Невдовзі після цього прийшла наша сусідка і запропонувала матері поїхати жити на Кубань. Мати погодилася і ми поїхали. В порівнянні з життям на Україні, на Кубані було краще з їжею. Було більше шансів вижити в цей страшний 1933 рік.»
3. Шарко М.Ф. смт смт Асканія-Нова (1926 р.н.)
«…Згадую, яке було спустошене село після «розкуркулення. Багато домівок були покинуті, і на їхніх подвір’ях повиростали величезні бур’яни. Помирало від голоду багато людей, яких ніхто не ховав і вони залишалися лежати у тих бур’янах. Намагалася вижити не одна родина у 33 році, у когось це вийшло, а хтось так і залишався лежати серед неба.»
